Свою кар'єру у комунікаціях я розпочала у комерційному секторі у міжнародній PR-агенції, де мала змогу отримати чудову підготовку та навчилася світовим стандартам комунікацій та маркетингу. Робота зі світовими брендами, креативна команда та високі вимоги до якості роботи та відповідальності, у супер-інтенсиві 24/7, це напевно, найкраща школа. Згодом працювала у комунікаційній команді автомобільного бренду Ford в Україні. Життя змінюється, після Революції Гідності для мене стало зрозумілим, що мої знання будуть в нагоді для розбудови державних та громадських організацій, які потребували людських ресурсів. У проекті USAID, Агентство США з міжнародного розвитку, «Лідерство, управління та врядування» я працювала зі складними темами лікування та превенції ВІЛ/СНІД, туберкульозу та інших інфекційних захворювань. Була частиною розбудови стратегічних комунікацій Українського центру контролю захворювань Міністерства охорони здоров'я України, який наразі став Центром громадського здоров'я, та працювала разом з командою німецького фонду GIZ над інформаційною кампанією «Не Дай СНІДу Шанс!», яка інформує про небезпеки інфікування ВІЛ та закликає до свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я своїх коханих.

Згодом я здобула престижну стипендію від Конгресу США та Комісії Fulbright, Hubert H.Humphrey Fellowship Program, рік навчалася по магістерській програмі у школі журналістики та комунікацій у Arizona State University, де вивчала PR, digital media, media development та nonprofit management.

У 2016 році я стажувалась у головному офісі CDC (Centers for Disease Control and Prevention), федеральному агентстві департаменту охорони здоров'я США, у Атланті США. Працювала у відділі digital-комунікацій Центру глобального здоров'я, вивчала розгортання систем інформування та комунікаційного супроводження епідемій, стихійних лих та кризових ситуацій. Разом з колегами ми працювали над темами комунікацій щодо стану епідемій Еболи у Західній Африці та Зіки у Центральній та Латинській Америці, а також реагування на наслідки землетрусу на Гаїті.

Впродовж 3-х місяців працювала у штаб-квартирі UNICEF у Нью-Йорку у відділі Public Advocacy над темою освіти для дівчат у країнах, що розвиваються. Я займалася дослідженням та розробляла проект подкасту про освіту для дівчат, які живуть у таборах для біженців у Йемені, переховуються від злочинного угрупування Боко Харам у Нігерії, страждають від згубної традиції чаупаді у Непалі та стикаються з безліччю інших небезпек до їх майбутнього.

Наразі я працюю в Україні у UN Women/ООН Жінки, структурі Організації Об'єднаних Націй з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. Ми працюємо з Урядом на національному та регіональному рівнях щодо інтеграції гендерного підходу у реформи, протидіємо дискримінації за гендерним принципом у всіх сферах життя (політиці, економіці, культурі), боремося із гендерно-обумовленим насильством, стереотипами, та допомагаємо будувати світ з рівними можливостями для чоловіків та жінок, хлопчиків та дівчаток.

Найбільше я ціную можливість впливати на долі людей. Це може звучати як перебільшення, але це так. Саме комунікація та адвокація у соціальній сфері може, до прикладу, ламати стереотипи, формувати знання для побудови держави із рівними можливостями та толерантним ставленням до всіх людей; або допомогти ВІЛ-позитивному підлітку ніколи не зіткнутися зі стигмою, отримати освіту та створити родину; жінці, яка потерпає від домашнього насильства, дізнатися, що їй допоможуть, розірвати коло, не виправдовувати злочинне ставлення до неї та шукати прихистку; новонародженій дитинці отримати щеплення, тому що її батьки обізнані про важливість вакцинації; людині у зоні конфлікту, врятуватися, отримати житло та роботу і т.д. Можна розповісти мільйон історій, які всім варто почути, адже вони про нас. Якщо ми не знаємо про проблеми людей навколо нас та шляхи їх вирішення, не знаємо своїх прав та обов'язків, то ми не зможемо покращити рівень розвитку свого суспільства. Саме комунікація задля розвитку створює середовище для побудови діалогу в суспільстві.

Найбільш свіжа та цікава кампанія це запуск в березні 2018 року руху солідарності за гендерну рівність HeForShe в Україні та долучення Києва до всесвітнього тижня мистецтв HeForShe (HeForShe Arts Week), який одночасно відбувався у Лондоні, Мадриді, Амстердамі, Стокгольмі, Мехіко та багатьох інших світових столицях. Глобальний рух солідарності HeForShe об'єднав вже понад 1,3 млрд людей по всьому світі, закликає чоловіків та хлопців ставати агентами змін задля досягнення гендерної рівності.

З моменту запуску руху, що був презентований Генеральним секретарем ООН Паном Гі Муном і Послом доброї волі Еммою Уотсон 20 вересня 2014 року, до нього приєдналися мільйони чоловіків та жінок з різних країн – глави держав, провідні вчені, керівники глобальних корпорацій, спортсмени та митці, що поділяють філософію ґендерної рівності.

В Україні ж на підтримку HeForShe стали музиканти Дмитро та Лев Шурови (Pianoboy), письменниця та правозахисниця Лариса Денисенко, арт-менеджерка Катерина Тейлор, мисткиня Алевтина Кахідзе, телеведуча Яніна Соколова, представники державних та міжнародних організацій, посли багатьох держав в Україні, міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, організатор масових спортивних заходів Run Ukraine, Книжковий Арсенал, медіа холдинг Еkonomika+, Національний художній музей, та багато інших чудових особистостей та організацій.

Проект триває та є надзвичайно цікавим з точки зору залучення партнерів, створення мультисекторальних проектів, творчих ініціатив та корпоративних практик. Одночасно, він накладає велику відповідальність на всіх учасників, оскільки HeForShe не має завершення - це рух, який триває і, я сподіваюся, буде жити довго в Україні та світі. Приєднуйтесь і ви heforshe.org!

Виклики можуть бути різними – іноді важко працювати з темою, або обмежений час, фінансові та людські ресурси на реалізацію проекту. Ніколи не буває ідеального середовища, завжди потрібно оцінювати власні потужності, залучатися підтримкою команди та вкладати багато сил, аби досягти поставлених цілей.

На жаль, більшість соціальних тем не знаходять адекватного сприйняття в суспільстві і, ще гірше, в медіа, які є рупором та каталізатором багатьох упереджень. Недостатність знать та низький рівень толерантності у суспільстві роблять соціальні теми досить чутливими.

Дуже важко було працювати з темою ВІЛ/СНІДу, адже в суспільстві і в медіа існує велика стигма щодо захворювання, яке в більшості країн вже сприймається як хронічне, що вимагає пожиттєвого лікування, на кшталт діабету.

Тема гендеру та гендерної рівності також зустрічає опір, оскільки певні верстви суспільства мають глибоко вкорінені патріархальні погляди, які важко ламати; дискримінація не завжди очевидна та суспільству важко змінюватися. Важко працювати з темами, які мають складну історію та вимагають трансформаційних змін – етнічні меншини, сексуальна орієнтація, інвалідність, соціальний статус.

Поведінкові зміни не відбуваються в одну мить. Іноді минають роки, і навіть десятиліття, щоб крок за кроком зусиллями багатьох партнерів досягти цілі з розвитку. Робота у соціальних комунікаціях вимагає витривалості та віри у те, що робиш, і тоді у ретроспективі можна побачити, чого вдалося досягти. Або не досягти, будемо відверті.