Якщо говорити про роботу в секторі розвитку, то найбільше мені цікаві нові виклики, які ставить кожне нове суспільство та цільова аудиторія щодо загальних та звичних проблем. Я постійно шукаю нові шляхи комунікації, які б впливали на ситуацію в суспільстві. Вважаю, що необхідно пильно працювати із табу-темами та дивитись на проблеми під іншим кутом зору, тобто намагатись побачити проблему очима інших, а не через власні.

Мій найуспішніший проект був в Албанії, де мильна опера "Pine-Street" стала результатом співпраці між радіостанціями "BBC" та Албанським національним радіо. Вона тривала впродовж чотирьох років (два роки незалежно із албанськими співробітниками). На своєму піку програму слухало 50% населення. Пригадую історію однієї зі слухачок, яка була у нас в Піклувальному комітеті. Вона жила у селі, що знаходилося в чотирьох годинах їзди від столиці. Завдяки цьому шоу їй вдалося відправити брата на програму реабілітації від наркотиків.

А, наприклад, у Росії ще досі існує організація, яку я створив у 1996 році. Фундація "Радіо" більше не може випускати радіоконтент, проте підтримує місцеве радіо через тренінги та регіональні нагороди.

Думаю, найбільшим викликом став проект у зоні військових дій в Кабулі. Це відбувалося через три місяці після падіння талібів, коли воєнні дії продовжувались у сусідніх горах Тора Бора. Тоді ми імпортували та встановили першу цифрову радіостудію в Афганістані, навчали 500 журналістів, розробили проект Закону про медіа в Афганістані та деякі радіопередачі зі службами BBC Persian and Pashto.

Кабул оманливий. Здається, що це в долині, оточеній сніговими горами, проте насправді він на дуже значній висоті. Ви не можете працювати в нормальному темпі, але ваші очі говорять, що ви не дуже високо. У розрідженому повітрі командам людей потрібний щоденний моніторинг. Аргументи руйнуються, алкоголь більш сильний і люди виснажуються набагато швидше. Додайте до цього ворожі збройні угруповання по всьому місту, ісламський фундаменталізм, бідність та кланову відданість, і тоді стає емоційно складно керувати командою з 10 людей.

Дорога також була дуже складною. Спочатку мені потрібно було два-сім днів, щоб дістатися з Лондона до Кабула. Ми повинні були летіти до Ісламабада, Пакистану, а потім ще кілька днів чекати на вільне місце в літаку ООН до Кабулу. Це був логістичний кошмар. Але країна і народ красиві. Це так підбадьорює працювати там, де є жага до навчання. Афганці – найпозитивніші люди, яких я знаю. Я ніколи не переставав працювати там або для афганських НУО.